Це кіно не для всіх, але для кожного. Будь-хто знаходить у цих стрічках частинку себе, бо в цих фільмах – звичайне життя без спецефектів і перебільшень. Про українські реалії арт-хаусного кіно Інформаційній агенції культурних індустрій ПРО розповів Денис Іванов, директор дистриб’юторної компанії "АРТХАУС ТРАФІК", який не з чуток знає все про «підводні течії» у роботі з нестандартним і ризиковим кіно. 

- Те, що арт-хаусне кіно нашого виробництва існує, вже дає надію на його розвиток?

- Потрібно сказати, що арт-хауз це таке дуже складне поняття. У нього взагалі-то намагаються злити все. Якщо кіно не подобається або воно занадто мудроване, це все звикли називати одним – «арт-хаус». Але в нього теж є різні грані: від жорстко експериментального кіно екзотичних кінематографій до мейнстріму, так званого софт арт-хаусу - коли режисер - один з головних діячів у кінопроцесі. Це фільми, які знає масовий глядач, - стрічки Альмодовара, Девіда Лінча і т.д. Тому, якщо говорити взагалі про таке явище, то потрібно розуміти, що його дуже важко виміряти, бо воно включає в себе досить багато всіляких складових. А те, що стосується українського кіно, то це вже за визначенням арт-хаус, бо Україна - це екзотична кінематографія. Ну а рівень такого кіно в будь-якій країні визначається ринком. На даний момент кіноринок в нашій країні ще занадто малий і очевидний шлях для режисерів - робити копродукції з якимись великими країнами, тобто, наприклад, російські гроші і українська творча команда, або навпаки. Останнім часом не проходить і року, щоб ні один наш фільм не брав участь у фестивалях класу А. Цьогоріч - це Марина Врода, минулого - Сергій Лозниця, Мирослав Слабошпицький. Українське арт-хаусне кіно набуває рис європейського.

- Ви активно працюєте з Францією, але й інші країни не залишаються без вашої уваги. Чи є якісь пріоритети у виборі закордонного кіно?

- На карті світу мало країн, фільми яких ми ще не показали. Ми працюємо з більш-менш знайомими нашому глядачеві кінематографіями. Адже іноді просто гарної стрічки замало. Все одно є своя система акторських і режисерських зірок і в арт-хаусі. Знайти і купити кіно не важко, складність у тому, щоб його продати.

- У 2003-му році ви проводили фестиваль скандинавського кіно. З чим пов'язано те, що це був одиничний випадок?

- Не завжди фестиваль - вдале рішення для того, щоб показати якісь фільми. Буває кіно, яке може працювати саме по собі, без супроводу інших стрічок - таким була шведська трагікомедія «Ти, живий» Роя Андерссона. Хоч ми і проводили фестиваль скандинавського кіно лише раз у 2003-му, але після цього влаштовувалися окремі спеціальні покази, були випущені в прокат деякі фільми, проходив окремо фестиваль фінського кіно і 2 рази шведського.
 Знаєте, сказати, чий саме фільм перед вами, іноді буває важко. Багато європейських режисерів бере участь у копродукції і «батьківщину» фільму визначає країна, яка інвестувала в нього гроші. Наприклад «Гавр» - це Франція, хоча Акі Каурісмякі - фін.

- Ваша компанія організовує багато фестивалів. Чи співпрацюєте ви з якимись іншими?

- Крім тих фестивалів, в організації яких ми беремо участь, також працюємо і з іншими подібними заходами. Оскільки наша компанія відслідковує новинки і купує на них права, то така практика безумовно є. Це і співпраця з Бердянським фестивалем, з Київським міжнародним фестивалем, кінофестивалем «Молодість».

- Як ви плануєте втілювати ідею з он-лайн фестивалями?

- Наразі цю справу ми відклали через нез'ясовані питання в інфраструктурі. Провести такий фестиваль можливо - у нас і платформа є, яка дозволяє робити це технічно, і права на фільми для он-лайн показів. Вся заковика в спонсорах, які поки ще не знайшлися.

- Ви почали співпрацювати з таким файлообмінником як ex.ua. Результат цього партнерства не став збитковим фінансово для вашої компанії?

-Ex.ua працює за чисто рекламною моделлю. У цьому випадку гроші розподіляються на правовласників і власників майданчики в однаковому співвідношенні. Так і виглядають сьогодні наші партнерські відносини.

- Як відбувається «знайомство» цільової аудиторії з вашим кіно?

- Співпраця з кінотеатрами - основа нашої діяльності. Ми працюємо обмеженим прокатом, рідко випускаємо більше 10-15 кінокопій і приблизно така ж кількість наших кінотеатрів стартує однаковим релізом.
Арт-хаусне кіно по своєму поширенню мало чим відрізняється від інших фільмів. Зараз ринок DVD дуже серйозно впав завдяки альтернативному рішенню суспільства: піратські сайти, запис на «болванки» один для одного. Ми закрили ще півтора роки тому своє видавництво і зараз працюємо з партнерами, які випускають DVD. Я не думаю, що арт-хаус так вже й складно знайти, досить зайти на будь-який сайт або в магазин.

- Чи є кінотеатри у нас, які можна назвати такими, що спеціалізуються на арт-хаусі?

- Насправді у нас практично немає жодного кінотеатру, який показував би тільки арт-хаусні картини, на зразок Будинку кіно у Санкт-Петербурзі, який показує досить дивні стрічки.На даний момент у Києві діють 4 кінотеатри, які досить успішно показують такий формат. Це кінотеатр «Київ», «Жовтень», «Україна» і «Кінопанорама». Але жоден з них не зробив 100-відсоткового вибору на користь арт-хауса. Кінотеатри намагаються спиратися одразу на кілька ніг - комерційне кіно і кіно арт-хаус, тому що такого продукту на ринку ще не достатньо.

Вибір цих київських кінотеатрів для показу арт-хаусу спирається на той фактор, що люди йдуть у кіно, «щоб себе показати, на інших подивитися», тому такий формат можна побачити в центральних залах міста, або в місцях, де поблизу є студенти. Це наприклад, «Жовтень» - наш партнер з моменту заснування компанії, біля якого недалеко знаходиться Києво-Могилянка і університет Карпенка-Карого.

- Колись ви сказали, що випускаєте в рік близько 60 проектів, 3 з яких стають успішними. Що для вас цей успіх?

- Ринок арт-хаусного кіно - це постійна зона ризику. Є проекти, які дуже важко прорахувати через їх унікальність, і зрозуміти як народ буде реагувати на них дуже складно. Все залежить від того, для чого це кіно знімається. Є фільми, які робляться не для мас, я для того, щоб стати предметом мистецтва. Приміром, ми починали свою діяльність з фільмом Жака Перрена «Птахи» - документальна стрічка з субтитрами про дику природу. І прокатники, які займалися випуском кіно, крутили тоді пальцем біля скроні. Але життя і практика показали, що фільм став успішним проектом, у тому числі і фінансово. Головним критерієм успіху в арт-хаусі є призи на фестивалях чи позитивні рецензії від кінокритиків.

- Зараз всі фільми обов’язково перекладаються українською. Чи позначилося це на вашому бізнесі?

- Зараз з'явилося більше цифрових залів, які можуть показувати такі формати як BLU-ray, HD, DVD і сучасний формат DCP. Завдяки цифровим копіям дубляж робиться легше, ніж при надруковуванні плівки. Тому ми намагаємося випускати всі фільми з українською озвучкою або субтитрами. Хоча субтитри в нашій країні сприймаються як щось другорядне. Адже ще в Союзі людям показували завжди дубльоване кіно. З таким об'ємним на ті часи кіноринком і з десятками тисяч кіноустановок дубляж був фінансово набагато вигідніше. Зараз фільми з субтитрованим перекладом намагаємося показувати лише на фестивалях або в рамках спецпроектів, де збирається та публіка, яка знає куди йде, тому що фестивальний формат і передбачає такого роду стрічки. А ось вже в прокаті фільм «говорить» українською.

- А якщо прийшовши в кінотеатр, людині не сподобався перегляд фільму з перекладом, написаним рядками, це не поставить під сумнів її наступний прихід до кінозали?

- Якщо людина, прийшовши в супермаркет, купила замість молока кефір і він їй не сподобався, це означає, що вона перестане ходити в супермаркет? (посміхається)

Спілкувалася Олена Макаєва